Лучанину Максиму Нагорному було 20 років, він загинув в липні 2025 року на Донеччині. Наречена і сестра бійця 2 тижні не могли забрати його тіло з моргу в місті Кам'янське. Після кількох поїздок у морг рідним таки вдалося офіційно підтвердити загибель Максима Нагорного. Раніше Максим давав інтерв’ю журналісту нашого видання. На той час йому було 18 років. Максим мав складну долю і виріс без батьківської любові, тому зараз юнак мріяв аби в Україні кожна дитина зростала в родині. Саме його слова, в День Конституції процитував президент України Володимир Зеленський у зверненні до Верховної Ради України.
Максим Нагорний не знав своїх біологічних батьків. Перед початком повномасштабного вторгнення він дізнався, що рідній тато і мати повмирали, оскільки зловживали спиртним. Ріс юнак в чужій родині. Згадує що звістка про усиновлення стала інформаційною бомбою і Максим був «проблемною» дитиною, утікав з дому, зв’язався з поганою компанією.
«Формально я був у сім'ї, а фактично – в різних дитячих установах. Ці «виховні» заходи ніби мали бути тимчасовими, наприклад, 3 місяці, не більше, але насправді обернулися для мене на роки, -- розповідає Максим Нагорний. В дитинстві я багато мріяв про справжню щасливу сім’ю. Часто спостерігав, як з притулку прийомні батьки забирають щасливчиків і мріяв, що мене також колись заберуть, обов’язково заберуть. Щиро по-дитячому мріяв. Міг годинами сидіти біля вікна, дивитися в небо і мріяти… На жаль, цього так і не сталося. Реальність зовсім інша. У всіх цих складних життєвих обставинах завжди знаходилися добрі люди, які допомагали адже серед нас є дуже багато світлих особистостей з великим серцем», - каже військовий.
Повномасштабне вторгнення наш герой зустрів у столиці. Він переживав процес розсиновлення і опинився на вулиці. Перше, що спадало йому на думку, знайти роботу і розпочати життя з нової сторінки. Юнак став на чергу в соціальній службі на отримання житла і досі на ній перебуває. Його звісно засмучує факт, що держава поки не виділяє на це кошти.
«Широкомасштабне вторгнення росіян застало мене на вокзалі. Мені дуже хотілося допомагати іншим. Я допомагав людям, які прибували на вокзал і організовував подальшу евакуацію. Волонтери працювали по 24 години на добу і відчували вдячність від тисяч людей, яким допомагали. Згодом пасажиропотік і потреба в евакуації відпали, ситуація в Києві стабілізувалася, адже наші війська дали відсіч ворогам і Київ не впав ні через 3 дні, ні через 3 місяці. Тому волонтери на вокзалі стали непотрібними, кожен знову зайнявся своїм власним життям. І мене вчергове «накрили» ті ж самі проблеми – сирітство, внутрішні протиріччя і банальна задача – вижити. Ідея піти до війська прийшла згодом, адже в армії кожен може бути корисним. Не концентрувалися на минулому, а виконувати важливу місію – захищати Батьківщину», - казав Максим.
Максим гордився тим, що приєднався до лав ЗСУ, навіть попри те, що не раз доводилось дивитись у вічі смерті, переживати жахливі моменти та обстріли. В окопі під обстрілами він написав заповіт про те, як мріє про нову Україну. Слова військового 28 червня 2023 року у Верховній раді цитував президент Зеленський.
«Багато часу ми приділяємо на удосконалення системи оборони і проводимо розвідку тощо. Тобто не сидимо без діла. Є вже серед нас пухнасті й вухасті улюбленці, я маю на увазі, собак, котиків. По закінченню війни я мрію створити власну хорошу щасливу сім’ю, мати чимало дітей. Думаю, я буду гарним татом. Принаймні, буду старатися. Хочеться здобути також хорошу освіту і допомагати дітям-сиротам або проблемним підліткам, таким, яким був і я. Не виключаю, що після служби в армії стану для когось опікуном. А також буду далі займатися громадською роботою для перетворення «державної» опіки над дітьми-сиротами у сімейну форму», - розповідав Максим.
Вічна пам'ять герою!